28.11.2024 г.
 
 
Главное меню
Главная
О проекте
Статьи, очерки, рассказы
Новости
Советы туристам
Книги Марка Агатова
Рецензии, интервью
Крымчаки Расстрелянный народ
Фоторепортажи
Российские журналисты в Крыму
Коридоры власти
Контакты
odnaknopka.ru/kolyan.cz
Реклама
Лента комментариев
no comments
Прогноз погоды
Яндекс.Погода
Документ. Нет - цензуре! На Украине приняли закон о доступе к публичной информации Печать E-mail
Новости Украины. Нет - цензуре!  "Крымский аналитик" публикует полный текст Закона Украины о внесении изменений в действующие  законодательные акты Украины по обеспечению доступа к публичной информации.
Виктор ЯнуковичСегодня Верховная Рада Украины приняла в целом законы о доступе к публичной информации и о внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно обеспечения доступа к публичной информации. За принятие данных документов проголосовали, соответственно, 408 и 412 народных депутатов. Именно Партия регионов накануне голосования по этим судьбоносным законам обратилась к своим политическим оппонентам с призывом вернуться в зал заседаний и отдать свои голоса за принятие документов, регламентирующих доступ к публичной информации. В результате за принятие данных законов проголосовали представители всех пяти депутатских фракций. Об этом говорится в заявлении пресс-службы Партии регионов, текстом которого располагает "Крымский аналитик". Не секрет, что законопроекты о доступе к публичной информации пылились в Верховной Раде более двух лет, и у предыдущей власти был прекрасный шанс принять их. Однако оранжевые не занимались проблемами, волнующими общество. И только после того, как большинство в Верховной Раде было сформировано вокруг парламентской фракции Партии регионов, процесс сдвинулся с мертвой точки. Принятие документов является победой Партии регионов, поскольку именно наша политическая сила сумела организовать работу над данными законопроектами, а позднее – найти аргументы и убедить как союзников по парламентскому большинству, так и политических оппонентов поддержать законы. Партия регионов поздравляет весь украинский народ с принятием действительно судьбоносных законов. Мы продемонстрировали, что Украина на самом деле не просто стремится к интеграции в европейские структуры, но и в состоянии совершать шаги, которые реально, а не декларативно, приближают наше законодательство к демократическим стандартам.
 
ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення доступу до публічної інформації)


Верховна Рада України  п о с т а н о в л я є:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. Частину першу статті 200 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40 – 44, ст. 356) викласти в такі редакції:
«1. Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді».

2. Внести до Закону України «Про інформацію» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 48, ст. 650; 2000 р., № 27, ст. 213; 2002 р., № 29, ст. 194; 2003 р., № 28, ст. 214; 2004 р., № 11, ст. 141; 2004 р., № 32, ст. 394; 2005 р.,       № 33, ст. 429; 2010 р., № 37, ст. 496) зміни, виклавши його в такій редакції:

«ЗАКОН УКРАЇНИ
Про інформацію

Цей Закон визначає межі та спосіб державного регулювання щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення інформації, її охорони та захисту.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
державна інформаційна політика – це діяльність держави зі створення, одержання, збирання, зберігання, використання, поширення інформації, її охорони та захисту;
документ – матеріальний носій, який містить інформацію, основною функцією якого є її збереження і передавання в часі і просторі;
захист інформації – сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують конфіденційність, цілісність або доступність інформації;
інформація – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;
інформаційна безпека України – стан захищеності інформаційного середовища суспільства, що забезпечує його формування, використання та розвиток в інтересах осіб, суспільства та держави;
охорона інформації – діяльність суб’єктів інформаційних відносин, спрямована на створення умов та розроблення заходів, необхідних для забезпечення її захисту;
суб'єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 2. Мета і завдання Закону

1. Закон визначає загальні правові основи реалізації права кожного на інформацію в усіх сферах життя як можливості вільно створювати, збирати, одержувати, зберігати, використовувати та поширювати інформації усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір та обов’язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування надавати доступ до офіційної інформації, визначає систему інформації та режим доступу до неї, джерела інформації, права та обов’язки учасників інформаційних відносин та забезпечує охорону та захист інформації.

Стаття 3. Державна інформаційна політика

1. Основним принципом діяльності держави в інформаційній сфері є забезпечення:
свободи вираження поглядів і переконань;
відкритості, доступності інформації та свободи обмінюватись нею;
достовірності, повноти та точності інформації;
законності створення, збирання, одержання, зберігання, використання та поширення  інформації;
своєчасності надання інформації за запитом;
охорони та  захисту інформації;
захищеності особи від втручань в її особисте та сімейне життя;
інформаційної безпеки України.    
2. Головними напрямами державної інформаційної політики є:
забезпечення доступу кожного до інформації;
забезпечення рівних можливостей всіх суб’єктів інформаційних відносин;
створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства;
забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб’єктів владних повноважень;
створення інформаційних систем і мереж інформації;
постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів;
забезпечення інформаційної безпеки України;
формування позитивного іміджу  держави;
сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входження України в світовий інформаційний простір.
3. Для забезпечення успішного функціонування і розвитку інформаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем в Україні здійснюються фундаментальні та прикладні наукові дослідження в інформаційній сфері.
З цією метою створюються наукові установи, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, центри нових інформаційних технологій та інші формування, в тому числі за участю зарубіжних партнерів.

Стаття 4. Суб'єкти інформаційних відносин

1. Суб'єктами інформаційних  відносин є:
фізичні особи;
юридичні особи;
об’єднання громадян;
релігійні організації;
суб'єкти владних повноважень.
2. Держава в особі відповідних органів може виступати суб'єктом інформаційних  відносин в міжнародній діяльності.

Стаття 5. Об'єкт інформаційних відносин

1.Об'єктом інформаційних відносин є інформація.

Стаття 6. Мова інформації

1. Мова інформації визначається суб’єктами інформаційних відносин відповідно до законодавства України.

Стаття 7.  Гарантії права на інформацію

1. Право на інформацію забезпечується:
створенням механізму реалізації права на інформацію;
створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів;
обов’язком суб’єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність та прийняті рішення;
обов’язком суб’єктів владних повноважень створювати спеціальні служби або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;
здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;
встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
2. Кожному гарантується право на вільне вираження поглядів і переконань, що передбачає можливість вільно створювати, одержувати, збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір, крім випадків, встановлених законами України.
3. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації про себе, крім випадків, встановлених законами України.
4. Обмеження прав на інформацію встановлюється законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 8. Обов'язки суб’єктів інформаційних відносин

1. Суб’єкти інформаційних відносин зобов’язані:
поважати інформаційні права інших суб’єктів інформаційних відносин;
використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);
забезпечувати доступ до інформації усім запитувачам на умовах, передбачених законом або угодою;
зберігати інформацію в належному стані протягом встановленого терміну та надавати іншим суб’єктам інформаційних відносин у передбаченому законом порядку;
компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію.

Стаття 9. Основні види інформаційної діяльності

1. Основними видами інформаційної діяльності є: створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення інформації, її охорона та захист.

Стаття 10. Право власності на інформацією

1. Право власності на інформацію – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією, що належить суб’єктам інформаційних відносин.
Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження.
2. Інформація, створена кількома фізичними або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою інформацією визначаються договором, укладеним між співвласниками.
Інформація, створена суб’єктами інформаційних відносин є власністю цих суб’єктів.
Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю.

Стаття 11. Охорона права на інформацію

1. Суб’єкт владних повноважень не може обмежувати право особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, встановлених законами України.
2. Суб’єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права.
3. Забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків даних, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім випадків, встановлених законами України та на підставі рішення суду.

Стаття 12. Класифікація інформації

1. Інформація в цьому Законі класифікується за наступними основними ознаками:
за змістом;
за способом фіксації;
за режимом доступу;
за достовірністю (об’єктивністю);
за оперативністю чи ретроспективністю.

Стаття 13. Класифікація інформації за змістом та її види

1.За змістом інформація поділяється на такі види:
інформація про особу (персональні дані);
інформація довідково-енциклопедичного характеру;
інформація про стан довкілля (екологічна інформація);
інформація про товар (роботу, послугу);
науково-технічна інформація;
офіційна інформація;
правова інформація;
статистична інформація;
соціологічна інформація;
податкова інформація та інші.

Стаття 14. Класифікація інформації за способом фіксації та її види

1.Основними способами фіксації інформації є:
рукописний – інформація фіксується на матеріальному носієві від руки; шляхом машинопису (за допомогою друкарської машинки) або ЕОМ (за допомогою принтера);
друкований – інформація фіксується на папері поліграфічним чи іншим способом (набірним, копіювально-розмножувальною технікою, засобами друку ЕОМ тощо);
механічний – інформація фіксується механічною системою звукозапису (фотографічною, шоринофонною, грамофонною) на фонографічних валках, фотографічній плівці, металевих дисках;
магнітний – інформація фіксується за допомогою магнітною системи звукозапису на магнітних плівках, дискетах для ЕОМ, відеокасетах тощо;
фотографічний – інформація фіксується за допомогою кінематографічної чи фотографічної техніки на носіях з плівкою, скляною чи паперовою основою;
оптичний – інформація фіксується на компакт-дисках, фотодокументах з оптичним записом, постійно запам’ятовуючим пристроєм ;
лазерний – фіксування і зчитування інформації на оптичних дисках,               CD-ROM, компакт-дисках, голограмах здійснюється шляхом лазерного променю;
електронний – інформація фіксується у вигляді електронних даних (включаючи обов’язкові реквізити), що відображаються електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (електронна книга, електронний журнал, диск тощо).

Стаття 15. Класифікація інформації за режимом доступу та її види

1. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
2. Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну.
 
Стаття 16. Класифікація інформації за достовірністю (об’єктивністю)

1. Достовірна інформація – інформація, яка об’єктивно (адекватно) відображає стан, властивості, якості, ознаки суб’єктів і об’єктів (предметів, технологій, засобів, ресурсів тощо), фактів, подій, дій, явищ і процесів у суспільстві, державі і навколишньому середовищі.
2. Недостовірна інформація – інформація, яка в силу тих чи інших причин не адекватно відображає стан, властивості, якості, ознаки суб’єктів і об’єктів (предметів, процесів, технологій, ресурсів тощо), фактів, подій, явищ тощо.
3. Дезінформація – цілеспрямоване поширення недостовірної інформації.

Стаття 17. Класифікація інформації за оперативністю чи ретроспективністю

1. Оперативна інформація – це інформація про сучасний стан, властивості, якості, ознаки суб’єктів і об’єктів (предметів, технологій, засобів, ресурсів тощо), фактів, подій, дій, явищ і процесів у суспільстві, державі і навколишньому середовищі.
2. Ретроспективна інформація – це інформація про стан, властивості, якості, ознаки суб’єктів і об’єктів (предметів, технологій, засобів, ресурсів тощо), фактів, подій, дій, явищ і процесів у суспільстві, державі і навколишньому середовищі, які відбулися у минулому.
3. Правовий режим ретроспективної інформації встановлюється законами про бібліотеки і бібліотечну справу, про Національний архівний фонд та архівні установи та іншими нормативно-правовими актами в цій галузі.

Стаття 18. Інформація про фізичну особу

1. Інформація про фізичну особу (персональні дані) – відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
2. Правовий режим інформації про фізичну особу визначається законом про захист персональних даних.

Стаття 19. Інформація довідково-енциклопедичного характеру

1. Інформація довідково-енциклопедичного характеру – це систематизовані, документовані, публічно оголошені, або іншим чином поширені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.
2. Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на те органами державної влади та органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.
3. Правовий режим цієї інформації визначається  законом та іншими нормативно-правовими актами у бібліотечній, архівній та інших галузях.

Стаття 20. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація)

1. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація) – відомості та/або дані про:
стан складових навколишнього середовища та його компоненти, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими;
фактори, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми);
стан здоров’я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища.
2. Правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації) визначається законами України.
3. Інформація про стан довкілля, крім інформації про місця розташування військових об’єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Стаття 21. Інформація про товар, роботу та послуги

1. Інформація про товар, роботу та послуги – відомості та/або дані, які характеризують кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи, послуги).
2. Інформація щодо впливу товару, роботи та послуг на життя та здоров'я людини не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.
3. Правовий режим цієї інформації визначається законами про захист прав споживачів, про рекламу та іншими нормативно-правовими актами в цій галузі.

Стаття  22. Науково-технічна інформація

1. Науково-технічна інформація – це будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
2. Правовий режим науково-технічної інформації визначається законом про науково-технічну інформацію та іншими нормативно-правовими актами в цій галузі.
3. Ця інформація є відкритою за режимом доступу, якщо інше не встановлено законами України.

Стаття 23. Офіційна інформація

1. Офіційна інформація – інформація, створена в результаті виконання завдань та функцій cуб’єктами владних повноважень, та містить відомості про прийняті ними рішення.
2. Офіційні документи – документи, підготовлені або видані суб’єктами владних повноважень, а також подані до суб’єктів владних повноважень у встановленому порядку.
3. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти суб’єктів владних повноважень, інша офіційна документована інформація.
4. Інформація суб’єктів владних повноважень доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом:
опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіовізуальні засоби масової інформації;
поширення її засобами інформаційних та інформаційно-комунікаційних технологій;
безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами);
надання можливості ознайомлення з архівними документами;
оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.
5. Закони та інші нормативно–правові акти, що визначають права і обов’язки фізичних осіб, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, не мають юридичної сили.

Стаття 24. Правова інформація

1. Правова інформація – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
2. Джерелами правової інформації є Конституція, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.
3. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.

Стаття 25. Статистична інформація

1. Статистична інформація – це документована інформація, що дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя суспільства.
2. Офіційна державна статистична інформація підлягає систематичному оприлюдненню.
3. Держава гарантує відкритий доступ суб’єктів інформаційних відносин до офіційної державної статистичної інформації, за винятком інформації, доступ до якої обмежений згідно з чинним законодавством.
4. Правовий режим державної статистичної інформації визначається Законом України «Про державну статистику» та іншими нормативно- правовими актами у цій галузі.

Стаття 26. Соціологічна інформація

1. Соціологічна інформація – це документовані, публічно оголошені або іншим чином поширені відомості про ставлення окремих осіб і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.
2. Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.
3. Соціологічні дослідження здійснюються суб’єктами владних повноважень, об'єднаннями громадян, зареєстрованими в установленому порядку.

Стаття 27. Податкова інформація

1. Податкова інформація – сукупність відомостей та/або даних, створених або отриманих суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності, які необхідні для реалізації покладених на органи державної податкової служби завдань і функцій.
2. Правовий режим податкової інформації визначається законами України та іншими нормативно-правовими актами в цій сфері.

Розділ IІ
ОПРИЛЮДНЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ СУБ’ЄКТАМИ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

Стаття 28. Організація доступу до інформації про діяльність та рішення суб’єктів владних повноважень

1. Доступ до інформації про діяльність та рішення суб’єктів владних повноважень, здійснюється у такий спосіб:
оприлюднення інформації у засобах масової інформації та в офіційних друкованих виданнях;
надання інформації за запитами;
розміщення інформації на офіційному веб-сайті в мережі Інтернет;
надання інформації через інформаційні служби суб’єктів владних повноважень.
2. Доступ до інформації про діяльність та рішення суб’єктів владних повноважень може здійснюватись у будь-який інший спосіб, що встановлений законодавством України.     

Стаття 29. Інформація, яка підлягає обов'язковому оприлюдненню суб’єктами владних повноважень

1. Обов’язковому оприлюдненню суб’єктами владних повноважень підлягає:
інформація про діяльність суб’єктів владних повноважень, зокрема:
основні завдання, повноваження, функції, організаційна структура та нормативно-правові засади діяльності, крім випадків, коли ці відомості віднесені до інформації з обмеженим доступом;
місцезнаходження, поштова адреса, номер телефону, факсу, адреса офіційного веб-сайту в мережі Інтернет та електронної пошти;
прізвище, ім’я та по-батькові, номер службового телефону, адреса електронної пошти керівника органу, а також керівників структурних підрозділів, основні функції структурних підрозділів;
розпорядок роботи та час прийому громадян;
відомості про вакансії, порядок і умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;
перелік та умови отримання послуг, що надаються ними, форми і зразки документів, правила їх заповнення;
перелік підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління;
порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, дій чи бездіяльності;
рішення суб’єктів владних повноважень;
інша інформація, обов’язковість оприлюднення якої встановлена законами України.
2. Негайному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров'ю чи майну осіб, а також про заходи, які застосовуються у зв'язку з цим, а також спростування недостовірної інформації, розміщеної раніше.
3. Суб’єкти владних повноважень оприлюднюють й іншу інформацію, яка знаходиться у їх володінні і стосується прав, свобод, інтересів або обов’язків фізичних чи юридичних осіб, якщо інше не встановлено законодавством України.
4. Спосіб оприлюднення інформації, встановленої цією статтею, визначається суб’єктом владних повноважень.

Стаття 30. Строки оприлюднення інформації

1. Строки оприлюднення інформації про діяльність та рішення суб’єктів владних повноважень визначається суб’єктом владних повноважень, якщо інше не встановлено законодавством.
2. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш двадцяти робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Стаття 31. Оприлюднення інформації через аудіовізуальні засоби масової інформації

1. Суб’єкти владних повноважень зобов'язанні надавати аудіовізуальним засобам масової інформації об'єктивну, вичерпну, достовірну інформацію, яка знаходиться у їх володінні.
2. Оприлюднення суб’єктами владних повноважень інформації через аудіовізуальні засоби масової інформації здійснюється на підставі державних замовлень та укладання відповідних договорів з телерадіоорганізаціями.
3. Порядок оприлюднення інформації суб’єктами владних повноважень визначається договорами, укладеними із аудіовізуальними засобами масової інформації.  

Стаття 32. Опублікування інформації в друкованих засобах масової інформації

1. Інформація, яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, публікується в друкованих засобах масової інформації.
2. Порядок і строки опублікування інформації суб’єктів владних повноважень визначається договорами, укладеними між відповідними суб’єктами владних повноважень та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Стаття 33. Розміщення інформації на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет

1.  Суб’єкти владних повноважень зобов’язані створювати та вести офіційні веб-сайти в мережі Інтернет.
2. Суб’єкти владних повноважень зобов’язані оприлюднювати на офіційному веб-сайті інформацію, встановлену статтею 29 цього Закону.
3. Суб’єкти владних повноважень можуть за рішенням керівника органу оприлюднювати на офіційному веб-сайті й іншу інформацію.
4. На офіційному веб-сайті в мережі Інтернет повинна бути зазначена дата кожного випадку оприлюднення документу і дата оновлення інформації.
5. Офіційний веб-сайт в мережі Інтернет суб’єктів владних повноважень повинна містити відповідні посилання на веб-сайти, які створені їх структурними підрозділами, територіальними органами, а також підпорядкованими їм підприємствами, установами, організаціями.

Стаття 34. Оприлюднення інформації через інформаційні служби суб’єктів владних повноважень

 1. Суб’єкти владних повноважень зобов'язанні створювати власні інформаційні служби (інформаційні управління, прес-служби, прес-центри, центри громадських зв'язків, прес-бюро, прес-секретарі, прес-аташе), через які надаватимуть громадськості та засобам масової інформації інформацію про діяльність та рішення.
2. Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України, іншими суб'єктами владних повноважень.

Розділ ІІІ
ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 35. Доступ до відкритої інформації

1. Відкритою визнається будь-яка інформація, що відповідно до закону не віднесена до  інформації з обмеженим доступом.
2. Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом її поширення чи шляхом забезпечення можливості ознайомлення з нею.
3. Порядок і умови надання суб’єктами владних повноважень інформації за запитами встановлюються цим Законом.

Стаття 36. Доступ до інформації  з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом визнається інформація, доступ до якої обмежується суб’єктами владних повноважень відповідно до законів, або іншими суб’єктами інформаційних відносин на свій розсуд.
2. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості та/або дані:
про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці фізичних осіб;
про стан здоров’я населення, його життєвий рівень та чинники, що його визначають, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
про встановлення фактів порушення прав і свобод людини і громадянина;
про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оприлюдненню;
інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів України не може бути обмеженим.
3. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо у документі міститься інформація з обмеженим доступом, то документ може бути наданий для ознайомлення в частині, що не містить інформацію з обмеженим доступом.

Стаття 37. Доступ до конфіденційної інформації

1. Конфіденційна інформація – це відомості та/або дані, які знаходяться у володінні суб’єктів інформаційних відносин (крім суб’єктів владних повноважень), режим доступу до яких визначається ними, якщо інше не встановлено законами України.
2. Відносини та умови володіння чи користування конфіденційною інформацією визначаються відповідними договорами (угодами) або законом.
3. Суб’єкти владних повноважень володіють та/або користується конфіденційною інформацією, одержаною в установленому законом порядку, із забезпеченням встановленого режиму обмеження доступу до неї.
4. Суб’єкти владних повноважень, які володіють конфіденційною інформацією, не можуть віднести її до відкритої за режимом доступу та надавати її за запитами третіх осіб без письмової згоди на це особи, яка передала таку інформацію за винятком випадків, встановлених законами України.
5. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять конфіденційну інформацію, правила забезпечення захисту інформації в інформаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 38. Доступ до службової таємниці
    
1. До службової таємниці відноситься інформація, яку не віднесено до державної таємниці та доступ до якої обмежується відповідно до законів України суб’єктами владних повноважень.
2. До службової таємниці відноситься:
конфіденційна інформація, передана у володіння суб’єктам владних повноважень;
інформація, унаслідок розголошення якої можливе порушення конституційних прав і свобод фізичних і юридичних осіб;
інформація у сфері національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, яка не віднесена до державної таємниці.
3. Суб’єкт владних повноважень призначає особу, відповідальну за віднесення інформації до службової таємниці.
4. Відповідальна особа складає Звід відомостей, що становлять службову таємницю, – акт, в якому зведено переліки відомостей, що згідно з рішеннями суб’єкта владних повноважень, становлять службову таємницю.
5. Звід відомостей, що становлять службову таємницю, публікується суб’єктом владних повноважень в офіційних друкованих виданнях.
6. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять службову таємницю, а також віднесення службової таємниці до відкритої інформації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 39. Доступ до таємної інформації

1. До таємної інформації, з метою забезпечення суспільних інтересів, відноситься державна або інша встановлена законами України таємниця.
2. Суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв, охороною державної таємниці та доступу до неї встановлюється законами України.
3. Віднесення інформації до іншої встановленої законом таємниці і обмеження доступу до неї здійснюється виключно на підставі законів України.

Стаття 40. Контроль за забезпеченням доступу до публічної інформації
1. Держава здійснює контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації.
Державний контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада України і Президент України.
У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від розпорядників інформації звіти щодо задоволення запитів на інформацію (кількість отриманих запитів на інформацію; кількість задоволених запитів; кількість відмов в задоволенні запитів із зазначенням відповідних норм, на підставі яких відмовлено у задоволенні запитів на інформацію; кількість скарг на відмову в наданні інформації; розмір плати, встановлений за копіювання або друк при задоволенні запитів на інформацію).
2. Парламентський контроль за дотриманням прав людини на доступ до інформації здійснюється комітетами Верховної Ради України та народними депутатами, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини.
3. Громадський контроль за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації здійснюється депутатами місцевих рад, громадськими організаціями, громадськими радами, громадянами особисто шляхом проведення громадських слухань, громадської експертизи тощо.
Розділ ІV
РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН, ПОВ’ЯЗАНИХ
ІЗ НАДАННЯМ ІНФОРМАЦІЇ ЗА ЗАПИТАМИ

Стаття 41. Запит на інформацію

1. Запит на інформацію (далі – запит) це звернення суб’єктів інформаційних відносин (далі – запитувача) з клопотанням про надання офіційного документу або іншої інформації, що знаходиться у володінні розпорядника інформації.
2. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом щодо надання інформації, незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснень причини запиту.
3. Порядок і умови надання запитувачам інформації за запитами встановлюються цим Законом.

Стаття 42. Розпорядники інформації

1. Розпорядниками інформації є:
суб'єкти владних повноважень;
суб'єкти господарювання, що займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природною монополією, – стосовно інформації щодо умов та цін постачання товарів, послуг та цін на них;
суб'єкти господарювання, які володіють інформацією про: стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці фізичних осіб;
непідприємницькі товариства, що фінансуються з державного або місцевих бюджетів, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.

Стаття 43. Порядок подання та задоволення запиту

1. Запити можуть бути подані на вибір запитувача в усній або у письмовій формі. Задоволення запиту здійснюється у спосіб, який вимагає запитувач.
2. Усне звернення може подаватися щодо надання довідкової, незначної за обсягом інформації, або отримання, у випадках, встановлених законами України, інформації, яка є необхідною для попередження протиправних дій чи надзвичайних ситуацій.
3. На вимогу запитувача, який з поважних причин (інвалідність, хвороба  тощо) не може надати письмовий запит, особа, що уповноважена розпорядником інформації, повинна оформити його у письмовій формі, обов’язково зазначивши в ньому своє прізвище, ім’я та по батькові, посаду, контактний телефон, та надати копію запиту запитувачу.
4. Розпорядник інформації, за винятком випадків, встановлених законами України, зобов’язаний повідомити запитувача про те, чи володіє він запитуваною інформацією незалежно від того, чи належить запитувана інформація до інформації з обмеженим доступом.
5. Розпорядник інформації, до якого подається запит, який не володіє необхідною інформацією, повинен негайно, але не пізніше п’яти робочих днів, порекомендувати запитувачу звернутися до компетентної посадової особи або переадресувати запит у письмовій формі до відповідальної посадової особи чи службовця з одночасним повідомленням про це запитувача.
6. Розпорядник інформації, до якого подається запит, має звернутися до запитувача для уточнення запиту, якщо із його змісту не зрозуміло, яка саме інформація необхідна запитувачу.
7. Особливості подання запитів суб’єктами владних повноважень та відповідей на ці запити регулюються  законами України.

Стаття 44. Вимоги до запиту

1. Письмовий запит може подаватися у довільній формі.
2. З метою полегшення оформлення письмових запитів, запитувач може подавати запит шляхом заповнення відповідних бланків запитів, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті в мережі Інтернет відповідного органу. Зазначені бланки повинні містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту.
3. Запит повинен містити:
прізвище, ім’я та по батькові або найменування  запитувача,  поштову  адресу,  місцезнаходження, а  також номер засобу зв’язку, адресу електронної пошти, якщо такі є;
загальний опис інформації, щодо якої зроблено запит – зміст інформації чи вид, назву та зміст документа, на який зроблено запит, або інформацію про реквізити документа, які відомі запитувачу;
підпис та дату (крім запиту електронною поштою).
4. Клопотання про термінове задоволення запиту повинно бути обґрунтованим.

Стаття 45. Строк вивчення та задоволення запиту

1. Строк вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати п’яти робочих  днів.
2. Якщо запитувана інформація не підлягає наданню для ознайомлення, розпорядник інформації протягом вказаного строку письмово або в інший, прийнятний для запитувача спосіб, доводить про це до відома запитувача.
3. Протягом двадцяти робочих днів з дня реєстрації запиту розпорядник інформації повідомляє запитувача про розмір плати за копіювання або друк інформації, можливі підстави звільнення від такої плати, контакти особи, відповідальної за надання інформації, або надає обґрунтовану відмову у наданні інформації.
4. Загальний строк вивчення та задоволення запиту не може перевищувати двадцяти робочих днів з дня реєстрації запиту, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 46. Продовження строків для задоволення запитів

1. Строк задоволення запиту може бути продовжений до десяти робочих днів з обґрунтуванням причини такого продовження, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або вимагає пошуку інформації серед значної кількості даних.
2. Рішення про продовження доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку його оскарження.
3. Рішення про продовження  повинне бути викладене у письмовій формі. У цьому рішенні має бути зазначено:
уповноважену особу розпорядника інформації, відповідальну за розгляд запиту;
дату надсилання або видачі повідомлення про продовження строку для задоволення запиту;
причини, з яких запитуваний документ чи інформацію не може бути видано у встановлений цим Законом строк;
строк, у який буде задоволено запит.

Стаття 47. Реєстрація задоволення запитів та відмов у їх задоволенні

1. Розпорядником інформації здійснюється реєстрація інформації про задоволення запитів та відмову у їх задоволенні, за винятком випадків:
якщо запит є анонімним;
якщо запит зроблений усно і задоволений негайно.
2. У разі задоволення запиту чи відмови в його задоволенні, розпорядником інформації реєструється така інформація:
запитувач;
особа, яка відповідальна за розгляд запиту та особа, яка надає інформацію;
спосіб, яким було задоволено запит або підстави відмови у наданні інформації;
інформація про те, що запитувач здійснив оплату за копіювання або друк інформації або про те, що запитувач звільняється від такої плати.

Стаття 48. Відмова у задоволенні запиту

1.  Розпорядник інформації повинен відмовити в задоволенні запиту, якщо:
інформація, яка вимагається, віднесена до інформації з обмеженим доступом, а запитувач не має права доступу до цієї інформації;
розпорядник інформації не володіє і/або не повинен володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
запитувач не оплатив витрати, пов’язані із копіюванням або друком інформації.
2. Розпорядник інформації має право  відмовити в задоволенні запиту, якщо:
необхідна інформація вже була надана запитувачу;
задоволення запиту вимагатиме зміни в організації роботи розпорядника інформації, порушить виконання покладених на нього завдань або вимагатиме непотрібних і непропорційних витрат через великі обсяги інформації, що вимагається;
не зазначено адреси або не вказано телефонного номеру або адреси електронної пошти запитувача;
відсутні технічні можливості задовольнити запит у спосіб, який вимагає запитувач.
3. Не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення за запитами документи, які містять у собі:
внутрішньовідомчу  та міжвідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між структурними підрозділами та інше), якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;
інформацію, визнану у встановленому порядку державною та службовою таємницею;
конфіденційну інформацію;
інформацію про оперативну і слідчу роботу органів суб’єктів владних повноважень у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи;
інформацію, що стосується особистого і сімейного життя громадян;
інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств.
4. Відмова повинна бути викладена у письмовій формі. У відмові має бути зазначено:
уповноважену  особу розпорядника інформації, відповідальну за розгляд запиту;
підставу відмови;
дату відмови.

Стаття 49. Плата за копіювання або друк інформації

1. Розмір і порядок плати за копіювання або друк інформації встановлюються Кабінетом Міністрів України, з урахуванням пільг для певних категорій громадян, що передбаченні чинним законодавством.
2. Надання інформації для ознайомлення в місці її збереження є безкоштовним.

Стаття 50. Організація доступу до інформації

1. Розпорядник інформації зобов’язаний на підставі нормативних чи інших документів органів державної влади визначати структурний підрозділ та посадових осіб чи службовців, відповідальних за задоволення запитів.
2. Кожна посадова особа чи службовець, якій доручено задовольнити запит або до якої надійде запит, є відповідальною за задоволення запиту таким способом, який відповідає згаданим вимогам, якщо розпорядник інформації не визначить компетенцію посадових осіб чи службовців щодо задоволення запитів.

Стаття 51. Задоволення запиту

1. Запит вважається задоволеним розпорядником інформації, який отримав запит, якщо:
особі за запитом надана інформація у спосіб, встановлений цим Законом:
запит було переадресовано до компетентного органу, а запитувача  було про це проінформовано.

Стаття 52. Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації

1. Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації щодо доступу до інформації можуть бути оскаржені до вищестоящого органу, органів прокуратури або суду.
2. Оскарженню підлягають:
відмова у задоволенні запиту;
надання недостовірної інформації;
порушення строків надання інформації;
інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядника інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача щодо доступу до інформації.  

Розділ V
ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ.
ПОРЯДОК АКРЕДИТАЦІЇ ЖУРНАЛІСТІВ

Стаття 53. Масова інформація та її засоби

1. Масова інформація – це інформація, яка поширюється з метою доведення до необмеженого кола осіб.
2. Засоби масової інформації – це засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації. Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби.
Друкованими засобами масової інформації (пресою) є періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.
Аудіовізуальними засобами масової інформації є організації, які надають для масового приймання споживачами аудіовізуальну інформацію, передану у вигляді електричних сигналів і прийняту за допомогою побутових електронних пристроїв.

Стаття 54. Акредитація журналіста

1. Акредитація журналіста при суб’єктах владних повноважень, в яких діє порядок акредитації, здійснюється безоплатно на підставі його заяви або офіційного подання редакції засобу масової інформації.
У заяві, поданій журналістом, зазначаються його прізвище, ім’я та по батькові, адреса, контактні телефони. До заяви додається копія посвідчення.
В офіційному поданні редакції зазначаються повне найменування засобу масової інформації, дата і номер реєстрації, дані про його засновників засобу масової інформації, поштова та електронна адреси, номери телефонів і телефаксів редакції, прізвище, ім’я та по батькові журналіста (журналістів, що входять до складу творчої групи) і додаються копії посвідчень.
Акредитованому журналісту видається акредитаційна картка, в якій зазначається строк її дії.
2. Суб’єкти владних повноважень можуть відмовити в акредитації журналісту (журналістам, що входять до складу творчої групи), якщо подана у заяві або в офіційному поданні для оформлення акредитації інформація не відповідає дійсності. Така відмова може бути оскаржена в суді в установленому порядку.
Усі дії, пов’язані з акредитацією журналіста, повинні ґрунтуватися на принципах відкритості, рівності, справедливості з метою забезпечення права громадськості на одержання суспільно необхідної інформації через засоби масової інформації.

Стаття 55. Обов’язки суб’єктів владних повноважень, що здійснили акредитацію журналістів

1. Суб’єкти владних повноважень, що здійснили акредитацію журналістів, зобов’язані сприяти провадженню ними професійної діяльності, завчасно сповіщати їх про місце і час проведення сесій, засідань, нарад, брифінгів та інших публічних заходів, подавати усім акредитованим журналістам інформацію, призначену для засобів масової інформації, а також сприяти створенню умов для здійснення запису і передачі інформації до редакції, надавати журналістам для ознайомлення нормативно-правові акти, їх проекти, сприяти провадженню їх діяльності щодо організації інтерв’ю, коментарів посадових осіб, організовувати для журналістів необхідні консультації.
У випадку, коли захід проводиться відповідно до міжнародних або інших спеціальних протоколів, можуть встановлюватись особливі умови допуску акредитованих журналістів до такого заходу. Такі особливі умови оприлюднюються на офіційному веб-сайті відповідного суб’єкта владних повноважень.
2. Для всіх акредитованих журналістів повинні бути створені умови, які сприяють їх роботі і не є дискримінаційними.

Стаття 56. Права та обов’язки акредитованого журналіста

1. Акредитований журналіст має право:
завчасно одержувати інформацію про час і місце проведення запланованих заходів (сесій, засідань, нарад, брифінгів, тощо);
при пред’явленні акредитаційної картки проходити до приміщення;
бути присутнім на заходах суб’єктів владних повноважень, що його акредитували, крім випадків, коли ними згідно із законом прийнято рішення про проведення таких заходів у закритому режимі;
здійснювати записи, у тому числі з використанням засобів аудіо- та відеотехніки, кіно- і фотозйомки;
знайомитися з інформаційно-довідковими матеріалами (порядок денний, стенограми засідань, тексти заяв, прес-релізи тощо), а також одержувати їх паперові та/або електронні копії;
на доступ до документів, за винятком тих, що містять державну чи іншу таємницю, яка охороняється законом, а також коментарі посадових осіб.
2. Акредитований журналіст зобов’язаний дотримуватися встановлених у суб’єктах владних повноважень, що його акредитували, правил внутрішнього трудового розпорядку, не перешкоджати їх діяльності, не втручатися в хід проведення заходу, на якому він присутній, крім випадків, коли такий захід спеціально організовано для журналістів, пред’являти акредитаційну картку, посвідчення або інший документ, що посвідчує особу журналіста.

Стаття 57. Припинення акредитації журналіста

1. Суб’єкти владних повноважень, що акредитували журналіста, приймають рішення про припинення його акредитації на підставі поданої до них:
заяви журналіста про звільнення його з редакції або розірвання трудових чи цивільно-правових відносин з редакцією;
заяви журналіста про припинення професійної діяльності журналіста;
заяви редакції про припинення діяльності засобу масової інформації або рішення суду про припинення діяльності чи ліквідацію засобу масової інформації.
Неодноразове невиконання журналістом обов’язків акредитованого журналіста може бути підставою для прийняття рішення суб’єктом владних повноважень, що акредитував його, про припинення акредитації.
2. У рішенні про припинення акредитації вказується посадова особа (суб’єкт владних повноважень), яка прийняла відповідне рішення, дата рішення та порядок його оскарження.
Письмове повідомлення із зазначенням підстави припинення акредитації видається або надсилається журналістові та/або протягом трьох робочих днів надсилається редакції.
У разі припинення акредитації акредитаційна картка підлягає поверненню суб’єкту владних повноважень, що акредитував відповідного журналіста.
3. Рішення про припинення акредитації може бути оскаржене у суді в установленому порядку.

Стаття 58. Акредитація в Україні іноземного журналіста

1. Акредитація в Україні іноземного журналіста здійснюється Міністерством закордонних справ України відповідно до правил про акредитацію, затверджених цим Міністерством.
2. Представники зарубіжних засобів масової інформації, не акредитовані в Україні у встановленому порядку, здійснюють свою діяльність як співробітники іноземних юридичних осіб.

Розділ VІ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ

Стаття 59. Заборона цензури та заборона втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку суб'єктів владних повноважень

1. Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку суб'єктів владних повноважень заборонена.
2. Забороняються втручання у формах, не встановлених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, суб'єктів владних повноважень, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб'єктів владних повноважень.
3. Забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.
4. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою відповідальність згідно з законами України.
5. Повноваження органів державної влади з питань діяльності засобів масової інформації визначаються виключно Конституцією та законами України.

Стаття 60. Поширення суспільно необхідної інформації

1. Будь-яка інформація може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно необхідною, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
2. Суспільно необхідною вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; дозволяє здійснити обґрунтований політичний вибір; гарантує обізнаність із фактами та явищами, що впливають на стан і характер життя людини; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; запобігає порушенням прав людини, введенню громадськості в оману, шкідливим екологічним та іншим негативним наслідкам діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Стаття 61. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію

1. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:
необґрунтована відмова від надання інформації;
надання недостовірної інформації;
несвоєчасне надання інформації;
навмисне приховування інформації;
примушення до поширення або перешкоджання поширенню інформації, а також цензура;
поширення недостовірної інформації, або відомостей, які ганьблять честь і гідність особи, або можуть завдати шкоди діловій репутації особи;
безпідставна відмова від поширення певної інформації;
незаконні збирання, одержання,  зберігання, використання або поширення інформації стосовно особистого і сімейного життя особи без її згоди особою, яка є володільцем відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;
розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;
порушення порядку зберігання інформації;
навмисне знищення інформації;
необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до інформації з обмеженим доступом;
незаконне надання матеріальним носіям інформації грифів обмеження доступу;
порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять службову таємницю.
2. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України.

Стаття 62. Звільнення від відповідальності

1. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
2. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
3. Суб’єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.
4. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про телебачення і радіомовлення, про інформаційні агентства та іншими.

Розділ VІІ
МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 63. Міжнародна інформаційна діяльність

1. Міжнародна інформаційна діяльність держави полягає в забезпеченні суб'єктів інформаційних відносин офіційною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України інформації про Україну.
2. Кожен має право на вільний і безперешкодний доступ до інформації, яка розповсюджується зарубіжними засобами масової інформації.
3. Правове становище і професійна діяльність акредитованих в Україні іноземних кореспондентів та інших представників іноземних засобів масової інформації регулюється законами України, відповідними міжнародними договорами України.
4. Створення і діяльність спільних організацій в інформаційній сфері за участю вітчизняних та іноземних суб'єктів інформаційних відносин регулюються законами України.»;

3. У Законі України «Про науково-технічну інформацію» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 33, ст. 345):
абзац другий статті 1 викласти в такій редакції:
«науково-технічна інформація – це будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді»;
в абзаці першому статті 2 слова «документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана» виключити;

4. У Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 1, ст. 1):
статтю 27 виключити;
у статті 40:
 назву статті викласти у такій редакції:
«Стаття 40. Створення представництв зарубіжних друкованих засобів масової інформації»;
частину третю виключити;

5. У Законі України «Про телебачення і радіомовлення» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 18, ст. 155; 2008 р., № 18, ст. 197):
в абзаці четвертому статті 1 після слова «аудіовізуальний» слово «електронний» виключити;
статті 45, 69 виключити;
6. У Законі України «Про інформаційні агентства» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 13, ст. 83):
частину другу статті 37 виключити;
частину другу статті 39 виключити.

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
 
На фото: Виктор Янукович
Фото пресс-службы президента Украины.
Киев. Верховная Рада Украины. Партия регионов.

Комментарии
Добавить новый Поиск
Оставить комментарий
Имя:
Email:
 
Тема:
 
Пожалуйста, введите проверочный код, который Вы видите на картинке.

3.25 Copyright (C) 2007 Alain Georgette / Copyright (C) 2006 Frantisek Hliva. All rights reserved."

 
« Пред.   След. »
Нравится
     
 
© Agatov.com - сайт Марка Агатова, 2007-2013
При использовании материалов
указание источника и гиперссылка на http://www.agatov.com/ обязательны

Rambler's Top100