| Главная | Весь Агатов | О книгах | Персоны | Народы Крыма | Форум | Обратная связь |
Київ, 13 квітня 2004 року.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Шановні слухачі, ми вітаємо вас у ці святкові і теплі дні на хвилях української служби радіо “Свобода”. В ефірі програма “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. За режисерським пультом Михайло Петренко.
Сьогодні у програмі, зокрема, такі теми:
- У Криму створено корпункт російського Фонду гласності;
- Інтерв’ю із звільненим унсовцем Ігорем Мазуром;
- Луганські правозахисники стурбовані ростом корупції в регіоні.
У Криму відкрили кореспондентський пункт московської правозахисної організації Фонд захисту гласності.
Як повідомив представник цього фонду в Автономії, кримський журналіст і письменник Марк Пурим, фонд надаватиме підтримку російським і не лише російським журналістам, що зазнали переслідувань з боку кримської влади.
З подробицями Володимир Притула.
За даними Марка Пурима, в Криму працює і мешкає близько 200 членів Спілки журналістів Російської Федерації, права яких, за його словами, тут періодично порушуються і їх нікому захистити.
Тож корпункт Фонду захисту гласності, очолюваного відомим російським журналістом Олексієм Симоновим, проводитиме моніторинг порушення прав російських журналістів у Криму і надаватиме їм правову допомогу.
За словами Марка Пурима, ця російська правозахисна організація планує цього року відкрити ще два корпункти в західному і східному регіонах України. Причому, як в Росії, так і в Україні, її представниками призначаються лише журналісти, які самі зазнали переслідувань з боку влади.
Марк Пурим, який очолив корпункт в Криму, тривалий час судився із головою кримського уряду Сергієм Кунициним, який оскаржував у суді поширення книги “Прем’єр Куницин та його команда” із серії “Криваві сліди на мапі Криму”.
Марк Пурим як член Спілки журналістів Росії звернувся за захистом до Фонду захисту гласності, який надав йому юридичну підтримку і допоміг виграти справу у суді першої інстанції. Тепер пан Пурим каже, що у новостворений кримський корпункт можуть звертатися не тільки росіяни.
Ми не обмежуємо себе тільки проблемами членів Спілки журналістів Росії. Ми допомагатимемо усім журналістам, хто б до нас не звернувся.
Нас не цікавить ні національність цієї людини, ні її видання, ні його політичні погляди чи політика, яку провидить це видання. Якщо порушені права журналістів, якщо його переслідують, якщо перешкоджають виконанню його професійних обов’язків, то ця допомога буде надана повністю і беззастережно.
Повідомив керівник кримського корпункту московського Фонду захисту гласності Марк Пурим.
Водночас, він послався на Олексія Симонова, який якось заявив, що його фонд не зможе допомогти усім журналістам, які цього потребують, але якщо вже візьметься за справу, то доведе її до переможного кінця.
Наприкінці березня з Харківської колонії для хворих на туберкульоз вийшов на волю керівник київської організації УНА-УНСО Ігор Мазур.
Одразу після звільнення він заявив журналістам, що вважає себе політв’язнем. Він також наголосив, що буде продовжувати свою політичну діяльність.
Нагадаємо, що після подій 9-го березня 2001-го року, коли відбулися сутички між представниками влади і опозиції, більше десятка членів УНА-УНСО були ув’язнені і згодом засуджені до кількох років позбавлення волі.
У київській студії радіо “Свобода” мій колега Павло Вольвач розмовляє з Ігорем Мазуром, до розмови долучаються член Проводу УНА-УНСО Андрій Бондаренко та колишній політв’язень Олег Бурячок.
Мене проводжало більше сотні чоловік. Проривалися з інших бараків, віддавали останній час, цигарки представникам адміністрації, щоб тільки вирватися у мій барак, щоб провести.
Я скажу просто таку річ, що випили 7 літрів чифіру і 3 літри кави. Тобто, скільки треба було людей для цього?
Ігорю, а якщо відійти від святкових реалій зони і підійти до більш буденного. Як жилося, як живеться не лише тобі, а взагалі контингенту, скажемо так, адміністрації?
Головні питання які на зоні? Це, по-перше, харчування; по-друге, хорі люди. Їх виганяють на роботу і виганяти можуть в дощову погоду, хоча вони туберкульозники. Але в дощ вони йдуть і грузять сміття, наприклад. Це болото. Вони мокрі. Потім вони йдуть і, зрозуміло, що немає умов, де сушитися, сушилок немає, тобто, вони чіпляють на ті самі бильця ліжок і сплять в цьому ж приміщенні.
Приміщення невелике, десь приблизно 20 квадратних метрів, і в ньому може бути більше 20 чоловік.
Нари по закону не повинні бути двоповерхові в туберкульозних лікарнях, а вони двоповерхові. Зрозуміло, що туберкульоз прогресує.
Ігорю, як писав Варлам Шаламов, досвід ув’язнення є негативним в будь-якому сенсі. Хто виходить звідки, вони намагаються якомога швидше забути той досвід. А ти, я так зрозумів, будеш і надалі слідкувати за тим, що відбувається там за забором і продовжувати відстоювати права ув’язнених?
Я побачив на прикладі того ж візиту Луценка. Він приїхав повоював трошки за ліки, за харчування. Через тиждень почали давати молоко і яйця, яких не було до того більше, ніж півроку, взагалі, причому, почали давати регулярно.
Я бачу, що, наприклад, коли приїжджає людина з Києва, то вона має певні...
Тобто, ти плануєш якось...
Я хочу мати гарне посвідчення, яке мені допоможе не тільки там на ЖВК 17 людям допомогти, але якщо питання виникне в якісь інші зоні, то... Ми вже потрошечку стали зеками на все життя.
Справа вся в тому, що чому так серйозно ставиться питання з приводу людей, які ув’язнені? Тому що суспільство відвертається від тих зеків. Там дуже багато людей, яких виховні, наприклад, там в ті самій колонії...
Система штрафів могла б бути.
Звичайно. Там не роблять з людей громадянина, там не виховують.. Це не нормальне абсолютно явище.
Страх допомагає їм ніби тримати зеків у покорі.
До речі, сама небезпечна таємниця, яку не говорить адміністрація, а що Ігор говорив, що ЖВК, Жовтнева виправна колонія, а в мене була ШВК, Шепетівська виправна колонія, давно вже відмінили. Після того, як Трудовий кодекс ввели, здається, і взагалі Конституцію, ніхто не може змусити людину працювати без її волі. Всі виправні колонії, всі зони в Україні називають “ВК” (виправні колонії), а поняття “ВТК” вже давно...
А по своєму вироку не лише ти, а й хлопці, ви якось будете його оскаржувати?
Справа зараз в Страсбургзькому суді.
От в світлі цього рішення.
Ми хочемо все ж таки, щоб нас вважали патріотами, а не злочинцями.
І щоб це юридично вилилося в яку формулу? Що ви політичні в’язні?
Практично Європа це вже визнала, а Україна все ж таки визнала те, що ми йшли 9-го березня на демонстрацію і, можливо, навіть приймали участь у цих сутичках як чоловіки, як українці, які відстоювали інтереси держави.
А якщо Україна це визнає, то це мусить за собою тягнути якісь юридичні висновки: з вас знімуть судимість чи ...?
Само собою.
Є ж такі статті.
Реабілітація.
Луганська обласна влада провела засідання Координаційної ради з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Цей захід відбувався у закритому режимі, хоча у президентському наказі від 2-го лютого цього року наголошувалося на необхідності гласної і відкритої боротьби з цим явищем.
Перед проведенням засідання журналістів попросили залишити залу. Місцеві правозахисники вважають це грубим порушенням журналістської діяльності і права людини на інформацію.
Василь Соколенко з подробицями.
Напередодні проведення засідання обласної Координаційної ради з питань боротьби з корупцією луганський прес-центр освітніх реформ провів зустріч журналістів з представниками тих правоохоронних структур, які і покликані боротися з корупцією.
На згадану прес-конференцію не з’явилися ні працівники обласної прокуратури, ні співробітники СБУ. Прес-служба останньої установи заявила, що керівництво просто вирішило не зустрічатися з журналістами.
Подібним чином повела себе і обласна влада на згаданому засіданні Координаційної ради, яка бореться з корупцією.
Після вступного слова голови Луганської обласної адміністрації О.Єфремова представників мас-медіа просто попросили з залу. Прес-служба адміністрації при цьому пояснила: подібні наради завжди проходять у закритому режимі, і тут ніякої секретності немає.
Область давно звітувала про те, що з організованою злочинністю в шахтарському регіоні розправилися назавжди, але вбивства на замовлення тривають, корупція процвітає на шахтах.
На згаданій зустрічі з журналістами начальник міліцейського управління з боротьби з корупцією С.Смирнов заявив, що хабарники теж удосконалюють, так би мовити, своє мистецтво.
Винахідливішими стали ті, хто бере хабарі. Можу сказати, що вони використовують ті ж оперативно-розшукові методи, які застосовують спецслужби. Це і здійснення зовнішнього спостереження за тим, хто дає хабар. Зокрема, можуть його супроводжувати, щоб дізнатися, з ким той контактує. Застосовують різноманітні пристрої для подавлення сигналів, зокрема диктофона, відеозапису. Це все застосовується.
Чому ж така велика армія правозахисників не може подолати всім відому злочинність?
Відповідаючи на це запитання, юрист Луганського правозахисного комітету Г.Красильников заявив: “Причина криється і в тому, що влада бореться з корупцією у закритому режимі, а тому громадськість дізнається про тих корупційних чиновників, перших керівників у дозованій інформації. І це сприяє розквіту хабарництва. А щоб його подолати потрібна перш за все гласність і ще раз гласність. У післявоєнні роки у Німеччині, де тоді процвітала корупція, влада провела понад 100 тисяч відритих судових процесів, і їй вдалося знищити корупцію”.
Конституція надає громадянам України право користуватися надбаннями вітчизняної культури, сприяти культурному розвиткові держави. Але нинішня система влади ставиться до культури за залишковим принципом, що у кінцевому результаті може призвести до закриття музеїв, театрів та бібліотек, в першу чергу, у провінції.
Тему продовжує Богдана Костюк.
Неоціненне багатство культури та природи, яким ми володіємо, має стати рушієм соціально-економічного розвитку міст і сіл України в умовах нової, розширеної Європи. Такий основний напрямок проекту "Інноваційна модель розвитку територій на основі ефективного використання культурних ресурсів", який підтримують ООН та Рада Європи.
У рамках проекту голови районних і міських рад інформують експертів про історичні та культурні пам’ятки і можливості їхнього використання для розвитку свого регіону.
Але головною перешкодою на цьому шляху місцеві владоможці називають принцип остаточного фінансування культури, недосконалість законодавчої бази.
На думку голови Решетилівської райради, що на Полтавщині, Івана Писаренка, держава не має законів та механізмів їх втілення для підтримки пам’яток культури та історії, для популяризації народної творчості. І у підсумку...
Відсутність широкої інформації культурного характеру, недостатнє фінансове забезпечення, різкий відтік кадрів.
Гусятин, що у Тернопільській області, потребує коштів для відновлення пам’яток історії, але поки що культурні потреби району фінансуються на понад 33% від потреби.
90 % закладів культури у районі не мають коштів для виживання, перед загрозою закриття бібліотека і будинок культури.
Розповідає голова Гусятинської райради Іван Пилипенко.
Загрози – це поглиблення загальних негативних тенденцій в галузі культури, апатія, розчарованість, низька інформаційна культура населення та культурних працівників, руйнація пам’яток історії та культури. І все ж таки ми знову повертаємося до того недостатнього фінансування.
У підсумку, українські районні міста і села можуть залишитися без закладів культури.
Ви слухали передачу “Права людини: українська реальність” української служби радіо “Свобода”. Випуск уклала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагав у київській студії звукооператор Михайло Петренко.
Зустрінемося з вами у четвер! На все добре!
Говорить радіо “Свобода”!